Це не про гасло, а про реальні справи, які на теперішній час організовує червоноградський Будинок воїна. Зокрема, тут відбулося більше п'ятдесяти занять з поводження зі зброєю та домедичної допомоги.

 

Михайло Палюга, ветеран АТО, радник Червоноградського міського голови у справах ветеранів, керівник Червоноградської філії Комунального закладу Львівської обласної ради Будинок воїна, на цей час тимчасово виконуючий обов’язки керівника добровольчого формування територіальної громади:

– На цей час основне завдання добровольчого формування територіальної громади полягає в дотриманні порядку та охороні об’єктів, у яких проживають тимчасово переміщені особи із областей, де тривають бойові дії. Загалом це люди адекватні, але є окремі, які зловживають алкоголем. Доводиться, як кажуть, «ставити їх на місце». Добровольче формування територіальної громади – це самоорганізовані люди, свідомі того, що наша держава захищається від кремлівського загарбника і що кожен на своєму місці має робити посильне для приближення нашої перемоги. В будь-який день будь-хто з нас може бути мобілізований до лав Збройних Сил України.  В нас нема фінансування громади, наразі все робимо власними силами. Забезпечили зв’язок, маємо рації, які практично покривають увесь район. Пальне так само за власний кошт. Щотижня наші хлопці їздять до Львова на навчання, яке проводять закордонні інструктори. Раніше добиралися своїми силами, а два тижні тому звернулися в міську раду, щоб допомогли з автобусами, на що отримали згоду. Тільки треба буде вказати кількість людей. До цього моменту старалися закривати все власними силами. Добровольче формування територіальної громади розвиватиметься надалі. Хлопці будуть вчитися, адже серед нас є частина тих, хто в армії не служив, а хто вже і призабув, що таке військова служба. Думаю, що згодом допомагатимемо і в охороні стратегічних об’єктів. Бійці нашого батальйону пройшли медичну підготовку. Розуміють, наприклад, що таке турнікет, для чого він призначений і як ним скористатися. Всі можуть надати домедичну допомогу. Заняття з домедичної допомоги проводимо і для молоді віком 14-18 років, додавши поводження зі зброєю. На них приходять юнаки та дівчата, яких зацікавлюють наші анонси. Готуємо тих, які б у майбутньому так само могли стати на захист рідної землі. І водночас просимо Бога, щоб така доля їх оминула, щоб ми перемогли російську навалу і в нашій державі запанував мир. До війни такі навчання ми практикували в освітніх закладах на їх запрошення. Збиралися великі аудиторії. Зараз заняття відбуваються в стінах Будинку воїна, займається кілька десятків молодих людей. У близькій перспективі плануємо додати навчання рукопашного бою. Вдячний Володимиру Предку, Ярославу Предку, Миколі Гриневичу – це дуже круті медики, які безвідмовно зустрічаються з нашими майбутніми захисниками і діляться своїми знаннями і вміннями. Роблять це від душі. Хто на зустрічі з ними побуває хоч раз, неодмінно такою нагодою хоче скористатися ще. Будинок воїна у Червонограді працює з жовтня минулого року. А навчати домедичної допомоги ми почали у лютому, ще до війни. Загалом відбулося більше 50 занять. Вірю, що цей наш скромний внесок наближає перемогу України.

 

Тетяна Гнатів, очільниця санітарної служби Будинку воїна:

– У нас із охочими навчитися домедичної допомоги активно працюють учасники громадської організації «Суспільна перспектива» під проводом Володимира Предка, лікаря-травматолога Червоноградської міської лікарні. Вони вчать простих базових речей, які мають знати не тільки дорослі, а й молодь, діти. Такі знання потрібні не лише в час війни, а й в мирному житті, бо війна скоро закінчиться. Хай воно і не згодиться, та кожному варто вміти накладати пов’язку, джгут, тампонувати кровотечу. Коли людина непритомна, то треба знати, що її слід повернути на бік і є способи, як це зробити без особливих зусиль. Гурток військово-патріотичного виховання молоді в місті діє з березня при Будинку дитячої та юнацької творчості. Заняття проводяться в Будинку воїна (керівник Будинку воїна Михайло Палюга, на волонтерській засаді супроводжуючим педагогом гуртка є Руслана Хомік, педагог-організатор, вчитель ЧЗШ №9). Працює він у двох напрямках – «Зброя. Види зброї. Поводження зі зброєю» та «Домедична підготовка». Гурток – це результат співпраці Червоноградської міської ради, БДЮТЧ та Будинку воїна. А моє основне місце роботи – я медсестра у Червоноградському ліцеї. Санітарну службу Будинку воїна очолюю віднедавна, це моє волонтерське покликання. Переді мною тут працював Павло Почапський, фельдшер, він підписав контракт із ЗСУ. Нас в підрозділі шестеро, чергуємо на випадок, якщо комусь із добровольчого формування знадобиться допомога. В нас є все для цього необхідне, зокрема, аптечки. А для занять з домедичної допомоги є багато спеціального наочного спорядження. Дуже гарний контакт з молоддю в Марка Звіра та Богдана Бардійовського, молодих медиків. На їх заняттях в учасників завжди маса запитань та практики, які збережуть комусь життя та здоров’я.

 

Мар’яна Роман, дев’ятикласниця Червоноградської середньої школи №9:

– Я ходжу в Будинок воїна, мені там подобається і цікаво. Нас вчать поводитися зі зброєю і надавати домедичну допомогу. Наприклад, як перев’язувати рани, накладати джгут, робити масаж серця та багато іншого. Нам дуже добре пояснюють, ми все розуміємо, а коли щось не зрозуміло, то перепитуємо. Дуже важливо, що багато практикуємося. Ще жодного заняття я не пропустила. Думаю, що в ситуації, коли доведеться комусь допомагати, вже не розгублюся. Я мрію стати військовою, тому заняття в Будинку воїна мені дуже цікаві. Я навіть у дитинстві не бавилася ляльками, а більше любила іграшкові автомати, пістолети. Я розумію, що зараз війна і військові там, де небезпечно, страшно. Але якщо і мені випаде захищати свою Батьківщину, я піду.

 

Олександр Гайдук, м. Покровськ:

– Я приїхав з міста Покровськ Донецької області, мені 16 років. Навчаюся дистанційно в своєму ліцеї «Надія» у Покровську. Десятий клас закінчую на відмінно, йду на золоту медаль. Разом з мамою у Червоноград ми приїхали місяць тому. Живемо на вулиці Мазепи. Звичайно, хочеться додому, але тут сподобалося. Хоч мені казали, що ваше місто маленьке, але насправді воно велике, люди добрі. В Будинку воїна я познайомився з багатьма своїми ровесниками, з багатьма подружився. Це Діана, Оксана, Мар’яна, Адам. Разом ми гуляємо, оглядаємо цікаві місця Червонограда – мені продовжують показувати місто. З Покровська я хотів поїхати ще раніше. Як тільки почалася війна. Та мої батьки переїзди не дуже люблять. Але коли в сусідній будинок, який зовсім поряд, прилетіла ракета, це стало останньою краплею, щоб рятуватися. Слава Богу, ця ракета не розірвалася. Але там були пожежники, військові. Я сидів, в мене була істерика, плакав – мені не соромно про це казати, бо було дуже страшно! А через кілька днів був евакуаційний потяг до Львова і мама сказала, що ми можемо поїхати, якщо я хочу. Окремо скажу про навчання домедичної допомоги в червоноградському Будинку воїна. Були в моєму житті такі ситуації, з якими б я набагато легше справився, якби в цьому напрямку знав більше. У нас в Покровську ніколи не було Будинку воїна, тому це для мене все нове. Думаю, незалежно від того, який в державі стан – воєнний чи мирний – навчання, які тут проводять, дуже корисні для їх учасників. Всі дорослі, хто з нами займається, вміють дуже зацікавити. І я радий, що в Червонограді знайшов потрібне для себе заняття.

Марія Кречківська.

Матеріал підготовано за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.